Поиск
  • Mila Lerner

Нащо нам та діджиталізація?...


Коли мене питають, та навіщо нам та електронна держава, лише бюджетні кошти використати та піар собі влаштувати, в мене прямо язик чухається розповісти одну цікаву казку.

Давайте з вами на кілька хвилин перенесемося до мальовничої зеленої долини, в якій, притулившись парканами один до одного, стоять два прекрасних міста - Вілларібо та Віллабаджо. Жителі Вілларібо свого часу вирішили на частку бюджетних коштів, відкладених на відпустку місцевого депутата, збудувати розгалужену ІТ-систему, яка їм замінила майже усіх дрібних чиновників. Кілька людей залишилось без роботи, та вони швидко знайшли притулок у сусідньому Віллабаджо, де замість нової машини місцевий депутат після скандалу побудував дитячий майданчик. Симпатичний такий, із зеленими гойдалками.

Жили собі у цих далеких містах дві розумні та амбітні дівчини - Катя (Вілларібо) та Оля (Віллабаджо). І вирішили вони відкрити власний бізнес з виготовлення гойдалок для нового майданчика (що був постійно на ремонті, бо коштував значно меньше нового авто, а гроші потрібно було кудись діти).

Звісно, дівчата свої бізнеси відкривали окремо та незалежно, а Оля навіть сподівалася задушити конкурентку низькою вартістю доставки. Бізнес-плани розроблені, всі родичи сповіщені, і почали дівчата збирати необхідні документи.

Поки Оля із Віллабаджо обходила кабінети із кіпою паперу, вконялася гордим та завжди недоступним співробітникам адміністрації, і гадала, де взяти стільки конвертів для “прискорення документообігу”, Катя із Вілларібо сіла за свої ноутбук, відкрила сторінку державних послуг, вибрала “Відкриття власного бізнесу”, завантажила усі свої дані із реєстрів, заплатила карткою державний збір та зварила собі каву. Ні, ну а що ще робити, коли цілу годину треба чекати на перевірку усіх документів та завантаження сертифікату із офіційною реєстрацією?

Через тиждень Катя із Вілларібо винайняла приміщення, запросила співробітників, - яких вона, до речі, знайшла через офіційну HR-базу даних міста, - та почала виготовляти перші гойдалки. А щоб просто так не чекати, подала заявку на міжнародну економічну діяльність на місцевому інтернет-порталі, щоб вже наступного тижня митниця чекала на першу партію “Катрусиних гойдалок” з усіма дозволами, електронними печатками та підписами.

В цей час Оля із Віллабаджо нарешті забрала останню довідку і щаслива із коробкою паперу пішла до податкової служби. Там на неї чекали ще декілька кабінетів із дууууже важливими переносниками паперів, а бюджет на “прискорення” вже перевищів очікуванні прибутки за перші півроку роботи.

Через місяц вже два дитячих майданчика у Віллабаджо прикрашали яскраві та нарядні “Катрусині гойдалки”, на реєстрацію, виробництво та доставку яких був витрачений один-єдиний папірець - інструкція до застосування. А Катя святкує перший прибуток, не забувши поставити свій ЕЦП на податкову декларацію.

Оля ж, в решті решт,отримала свій дозвіл на підприємницьку діяльність, проте весь кредит, взятий на відкриття бізнесу, вже витратила на його “прискорення” та “створення найкращих умов та стосунків із владою”. І сидить теперь Оля з усіма папірцями на новій гойдалці і думає, де ж їй взяти гроші на покриття того кредиту…


І ось тут мені цікаво, а де ти, любий читач, хочешь жити: у Віллабаджо, із яскравими гойдалками, бюджетами на “прискорення”, дуже важливими чиновниками та бідними підприємцями? Або у Вілларібо, із електронними послугами, швидкою роботою, вільним від черг часом та відкритим бізнесом?

От і вирішуйте теперь, на що витратити той бюджет: на новий дитячий майданчик, чи все ж таки на нову “державу у смартфоні”

Просмотров: 0

НЕ ПОЛІТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії
Creative Commons Attribution 4.0 International